Петро Кырпан вродил ся 3 квітня 1936 рока в Тыляві в родині Івана і Катерины Кырпанів. Його мама, Катерина Шафран, походила зо сусіднього села Терстяна. Стало ся так, же двоє старшых діти померли, і Петро, якій пришол на світ по них, остал найстаршым. Пак вродило ся іщы двох братів і сестра.
Родина была выселена на Совітску Украіну в кінци 1944 рока. В січни 1945 рока кількоро тылявскых родин привезли до села Ахтова Кіровоградской области. Од тяжкого колгоспного жытя Кырпаны, як і більша част выселеных Лемків, втікают до Галичины, де іщы не зорґанізувано колгоспів. Пішли (бо піше) до Шафранів, родины мамы, до села Плебанівка коло Теребовлі (Тернопільска област). Жыли там од яри 1946 рока до яри 1953 рока. Для Петруся то были щесливы шкільны рокы серед прекрасной природы, а для його родичів — тяжкє і пілголодне жытя. Зато родина переіхала до Миколаівской области, де обіцяли кус ліпшы умовы жытя. Замешкали в селі Пересадівка.
Родиче прожыли там решту жытя і там похованы.

Петро — уж переросток — зас пішол до основной школы, а пак служил три рокы в арміі. В Миколаєві вывчыл ся в заводско-фабрычным
учылищы на столяря і працувал в корабельни.

Петро все любил малювати, мріял вступити до художнього учылища ци інституту, але ся не повело. Зато выбрал фах кус звязаний з мистецтвом — архітектуру. В 1963 році вступил до Львівской Політехнікы. Оженил ся зо студентком зо свойой групы — львівянком Глікерийом Лошній. З ньом выховали двоє діти — Анну і Софію.

По студиях молоды архітекты были скєруваны до Івано-Франківска, де і проробили ціле жытя. Петро Кырпан барз поважні односил ся до свойой роботы, — незалежні, ци проєктувало ся цілы мікрорайоны, ци треба было нарысувати шкіц ліхтаря. Але притім все мал час для родины. Мал барз шырокы заінтересуваня — а то не лем архітектура, мистецтво, але і природа, філософія, істория, языкознавство, етнолоґія, література Сходу і Заходу. Зобрали з женом дост велику бібліотеку.

В осемдесяты рокы Петро зачынат більше цікавити ся своім походжыньом, а більше часу мал на тото уж по 1996 році, коли пішол на емеритуру. Товды приходит му ідея написати книжку про село Тылява, записує спомины мешканців села, глядат документів.

І зобрал того дуже і написал прекрасну книгу під наголовком Порвані коралі. Роздуми про село Тилява, яка вышла друком в 2017 році на 312 сторонах, богато ілюструвана архівальныма і сучасныма знимками, документами, шкіцами, мапками. На жаль Автор уж того не дочекал. Вмер од тяжкой хвороты 21 мая 2015 рока. (АК, ПТ).

Петро Кырпан, написал свою книгу по украіньскы, але лемківска душа сідила в ним богато, глубоко, чого доказом є бодай такій выслів: (…) Ми здрібніли і стали тут нічим – жалюгідними слугами; ми втратили свій характер, звичаї, навички, обряди, культуру, свою мову.

І акуратні – жебы доцінити рідну бесіду, пише денник по лемківскы. Нетыповый денник, бо лем датуваня о тым свідчыт, а властиві сут то крылаты высловы, афоризмы. Мысли Чловека богатого природным талантом і жытьовом мудрістю.

Дакус лем шкода, же труд тот надышол до нашой редакциі уж в міцно „вычесаным” виді (…мусіла-м дашто вытерти… оно, так бы повісти, політычні некоректне… А Вы сой з того выберте). Воліл бы-м выберати з цілости. Бо по Петрі Кырпані – як свідчыт цитуване выжше – мож ся было сподівати вшыткого. Та уж трудно. (пт)

 

Петра Кырпана мысли зачесаны і незачесаны

Тот „Денник”, то сут мöі „Записки у изголовья”, то мій біль за Лемківщіну, мій страх за Украіну, мöя надія і безнадія за шьвіт.
Записы зроблены мöвöв, кöтрöв бішьідували в силі Тильöві, што коло Дуклі.
При старані не вжывати украіньскых слів і украіньскых форм укладаня думкы, без того шья не обходило, бо по-лемківскы єм перестав бішьідувати з девят рöків.
Думам, же як тото не придаст шья простым людом, то надію шья, же шья придаст науковцям.

Верисен 1999 – Лютый 2000

 

Часом члöвек так часто оповідат же має дуже роботы, што, доправды, нема коли йий робити.
Якы можут быти права члöвека, як ниє прав на самостійніст нарöдів.
Члöвек може шьа родити збуйом, а нарід ніт. Нарід може шьа зробити збуйом, як ним буде керувати збуй.
– Ці тоты найбівшы богаче, што керуют шьвітом, тыж шьа бöят наркоманіі, рака СНІДу, розпусты, вöйны?
– Ніт. Они шьа з того нажывают. Ім шьа здає, же іх тото омине.
Члöвек – то судина. Чім йій запöвниш, тото там буде.
Держава, котра шьа хöче рушати, мусит з дуже думок выбрати за істинну лем єдну.
Закон і гріх колиси означали тото саме. Пак тоты пöнятя шьа роздвöіли. В радяньскы часы пöнятя гріх щезло, а заміст нього шьа зявило пöнятя мораль. Але оно не мало підгрунтя і зосхло.
Розвідник, ці шпіон; герой, ці провокатор; патріот, ці бандит – тото залежыт з якöй стороны смöтріти.
Дуже люди, навет журналісты і поеты, розуміют духöвніст так, як тота баба, што гварила: Муж – физическая пища, а любовник – духовная.
Подарунком все ся бівше тішыт тот, хто дарує, як тот, кöму даруют, зато іменник мусит го принимати дуже радо.
В бандитів тыж сут свöі понятя чести
Я не стрічав в свöім жытю люди, котры бы вірили в комунізм. Але стрічав єм такых, котрых мучіло сумліня, же штоси рöблят не аж так, як бы шьа належало комуністови.
„Білоруска мова – то зопсута руска, або украіньска.”
Кöжду слöвяньску мöву можеме рахувати говіркöв іньшöй слöвяньскöй мöвы.
Як члöвек єст нич, то ниє великого значіня хто він – пöляк, украінец, ци рускій. Як члöвек єст штоси, то тото єст барз важне. Наприклад – Брюлов, Пушкін, Гоголь, Линін, Сталін, Гітлєр, Горбачöв.
Найціннішша част мöвы єст тота, што шьа творила помалы і прирöдні, а не тота, што шьа творила скоро і штучні.
Вшыткы здобыткы людства – література, мистецтво, культура, реліґія, істория, наука, стратили свöю вартіст перед нажывöв.
Слöва – то скарб, а словник – то скарбница. (Часом, як перебераш тöту скарбницу, то шьа робит неприйимні, бо дужа там єст чуджього.)
Бездомный простий песик не робит такого неприємного вражьіня, як бездомный породистый пес.
Скорый ріст імперий розрушыв і знищів тішьачрічных культур.
Што таке герöйство? Хытріст, мудріст, сила, слава, чест довг, шьвідöміст, глупіст, спяніня, примус, безвыхід, садизм, кара? Ці можеме шьа гордити герöйством?
Як бы Ван Гог мав дöбру худöжню школу, то бы не быв Ван Гогом.
Вічна проблема для малярства – добра щкöла і консервтивна твöрчіст, ці слаба шкöла і модерна твöрчіст.
З появöв дуже жьвізд, згас шьпів.

(Дале буде)

 

Од Редакциі:
Петро Кырпан придає до свого труду поясніня як належыт одчытувати діакритичны знакы
над окремыма буквами (в машынописі не ма тіж буквы Ґ), пояснят при тым деякы особливости окремых звуків в лемківскій мові. Нашому, лемківскому чытачови не вшытко є потрібне. Лишаме отже лем такы – подля нас конечны і не конечны – поясніня:
– „Ö” – голосный звук міджьі „о” і „у”;
– Буквы „Ї в тій мові ниє;
– Наголос все падат на передостатній склад.

Dodaj komentarz

Twój adres email nie zostanie opublikowany. Pola, których wypełnienie jest wymagane, są oznaczone symbolem *