Під такым наголовком 9 жолтня в Містецкій Публичній Бібліотеці в Ґорлицях отворено прекрасну фотоґрафічну выставу, орґанізувану через Академію Anima Mundi, што діє при Спілці Польскых Артистів Фотоґрафіків (Związek Polskich Artystów Fotografików).

Академія Anima Mundi (лат. – душа світа) в своій структурі і заложынях принимат за взір Платонску Академію, гуртуючы попри собі так професийоналистів, як і початкуючых адептів, даючы ім можливіст розвивати своі таланты, заінтересуваня. То школа, яка зберат попри собі люди, што оддают ся самодільній дослідничій, едукацийній і артистичній працы, для котрых – за Платоном – основном цінністю
є стремліня до вершын красы.

Академія є гуманістичном школом, яка веде науку з обшыри істориі штукы, естетикы, філософіі, а головні – діючы при СПАФ – Студию Штукы Фотоґрафіі, школу артистичной фотоґрафіі, што має на ціли розвиваня в своіх студентів знань, майстерні і творчой свідомости.
Орґанізує тіж цикличны артистичны курсы і варштаты посвячены фотоґрафіі в ріжных техніках, в тым давных. Каждого рока орґанізує фотоґрафічны пленеры, в рамках котрых участникы стрічают ся з людми, што діют в обшыри даной культуры ци етносу.

І, акуратні, осіню минулого рока мал єм щестя быти запрошеным до Двору в Ропі, де орґанізувано мі авторску стрічу. Як мя нашли? Подбали о тото ачий місцевы (значыт – з того терену) студенты Академіі – Ґжеґож Вільк і його жена Барбара, Лемкыня родом Лоси, котры осіннього вечера завитали до Крениці і запропонували як выжше.

Тоту авторску стрічу споминам як єдну з найкрасшых (мал єм, же напишу о тым окремо, але ци то про незручніст, ци брак часу так ся не стало). Студенты, а было іх парудесятеро, з видимым заінтересуваньом слухали розповіди о культурі, літературі, особливі же істориі Лемковины (адже то мій коник). Сігал єм очывидні до найбарже невральґічных квестий, а представлены історичны факты (миняны через польскы публикациі) змінили ачий дакус образ Лемковины в очах молодых люди. Очывидні – як бы ні – дуже єм співал при акомпаніаменті Ігорьового акордеону.

Попри тым добрі ся трафило, же принагідні был на стрічы і сын Демко, товды ведучый Стоваришыня Руска Бурса в Ґорлицях, котрый розповіл о молодій діяльности, о Радию Руской Бурсы і інтернетовым портали ЛЕМ.фм., чым представил нашу днешніст.

Той же осени студенты ся і розышли з фотоапаратами по Лемковині глядати anima mundi, а нашлідком была предметова выстава.

В замыслі мала ся она одбыти на яр, але знаме як ся покатулял тот рік. Мало того. Орґанізаторы барз ся тішыли, же повело ся ім  орґанізувати вернісаж даного дня, в пятницю, бо од суботы вводжены были на нашым терені барже строгы ристрикциі звязаны з пандемійом, понеже нашли ся мы в червеній стрефі і неможливым бы было зобрати ся такій кількости люди.

А было іх заправды дуже. Нелегко ся было претиснути (спізнили мы ся дакус, был клопіт з запаркуваньом). Бесідувал акуратні Ґжеґож Вільк, і кєд дізрил мою сиву голову, дораз мя красні привитал. Аж єм ся внимал, але было мі мило.

Слухали мы гардых, мудрых выступлінь. Тоты професийны, з обшырі штукы тяжкаво запамятати, але спомин о предках – котры позерают на нас з фотоґрафій і лишают зо звіданьом о сенс, о ціль жытя о тото, што ся минят, і о тото, што ся не минят николи, што мусит одыйти, а што николи не одходит – западат в памят.

То был особливый вернісаж, то была прекрасна выстава. Не буду ю шырше описувал. Єй сруб представлено скоре (стор. 5). Дакус лем шкода, же тырвала порівняно коротко, лем до кінця жолтня. Ачий встигли ю видіти іщы бодай дакотры Лемкы, бо на вернісажу было іх барз мало.

Од ліва: Барбара Вільк, Моніка Собчак, Йполянта Сосіньска, Ґжеґож Вільк,
Йоанна Каліш-Дзікі – Директор Містецкой Публичной Бібліотекы в Ґорлицях.

 

—————————————————————
ПЕТРО ТРОХАНОВСКІЙ
—————————————————————

Dodaj komentarz

Twój adres e-mail nie zostanie opublikowany. Wymagane pola są oznaczone *