Вышла з хыжы в простій ленаній кошели, скупо вышываній.
Взяла зо собом ціле своє майно:
– серп, што знал жати оркіш і овес,
– косу, што знала косити кустрицю,
– мотыку, што знала обрабляти пістны загоны на схылах гір,
– лопату, котра знала класти вівсяны палятка до пеца,
– деревяну кочергу в виді пілмісяця, што не бояла ся огня.
Конопляну плахту, до якой завязала грудку овечого сыра і кавалец разового хліба, што остал іщы на столі.
І о ним не забыла – о здрітуваным глиняным горнци, скарбі найвекшым Лемків знад Руского Потока.
Уж лем істориі на слезы придатным.

* * *

Пішла і уж ся не вернула.
І нихто не зна, де ся діла, што ся з ньом стало, бо отара кіз і овец, котра сама пішла за ньом одраз єй шліды задоптала.
Не треба было боканчів Польского Войска, котре ю красні зо Шляхтівской Руси в незнаный світ одпровадило

* * *

Істория, кєд выйде з хыжы, уж ся не ветрат, бодай за жытя.
Листів не пише, не телефонує.
І каждый звідує, допяти прібує, де ся поділа.

перевюл Петро Мурянка
Взято з: Petro Skrijka – Петро Скрійка,
Ruś Szlachtowska – Шляхтовська Русь, Краків 2016

Dodaj komentarz

Twój adres e-mail nie zostanie opublikowany. Wymagane pola są oznaczone *